Я не пропала, там де зівʼяла,
Я не спинилась, там де повзла.
Мій обеліск вся пітьма накривала,
А я любила, вірила, йшла.
Ой, як нелегко було сміятись,
Як моя зірка в інших світах.
І попрощатись, і сподіватись,
Що ще надії повернеться птах.
Стигла пшениця ждала погоди
І покривала собою лани.
Певні моменти не для пригоди,
Певні змагання не для мети.
Справді, все стримано можна прожити,
Можна собою закрити приціл.
Але не треба без міри тужити,
Що нема спогадів у мертвих тіл.
Поки я дихаю, я не зламаюсь,
Знаю, що знову накриє зима.
Марево ночі, і в ній я тримаюсь,
Бо не боролася, справді, дарма.
Та хто я є, то нестримана сила,
Тільки у русло моє не заходь.
Мій океан і мої в нім вітрила,
І підкріпляє мене Сам Господь!