Отець диявол брехунів,
І хто оману напускає.
Загубить і своїх синів,
І дочок на біду штовхає.
Насмішник сам загине в тім,
Для кого готував кайдани.
Усе одне — чи штиль, чи грім,
Вони не сплять, кують капкани.
І маски падають з лиця,
Все видно, більше не тримає.
Лице було, та без кінця
Брехливий розум десь блукає.
Прокляття це чи й вороття,
Ще буде звідти, де скотився.
Хвороба це, що без лиця
Людини розум заблудився.
Напевно, є й таким десь шанс.
Може, молебні лиш читати?
От тільки до людей цей транс
Ніяк не треба випускати.
То слуги демонів й чортів,
«Ніколи більше, більш ніколи».
Не треба сіяти сортів,
Що гублять зернята довкола.
Але нечистий насадив,
Вони усюди, це вражає.
Моліться, люди, Бог — один,
Єдиний Бог від них спасає.