На окраїні сумління, на окраїні думок —
Там затрималась надія з неможливого,
І нездатність відпустити, що вчепилось на гачок,
Стали поштовхом красивого.
Буде все ще краще, справи довладнаються,
І писатимуться стиглі знов рядки.
Тільки більше серця струни не торкаються,
Де побілені були хатки.
Мозок зболено збирає речі,
Щось пакує, щось утилізовує.
І напруження тримає плечі,
Відгармонізовує.
Всі слова, що не існують в просторі,
Пробують себе зібрати до пуття.
Десь літають тільки вільно в космосі
Рими, що увінчують життя.
Ми не зможем тим хвалитися —
Тим, що існувало ще до нас.
Та сьогодні все ж пора закритися
Брамі, що відкрив невдалий час.