Що виллє на бумагу півсвідомість,
Пластичне світло вкотре проковтне.
У небі ще буває невагомість,
У небі все непрожите мине.
І я немов би знову гравітую,
Серед пустель знаходжу океан.
Свою сонату світу подарую,
І він мені не скаже, що — обман.
Та ж геніальність, ті же ідеали,
І тільки пісня більше не сумна.
Що під хрестом згрузили й закопали,
Те не потягне нас до краю й дна.
І я живу, ще дихаю і ще літаю,
Він перевищив мій ліміт давно.
Отець Небесний вибрав мене, знаю,
І з Ним мені цікаве це кіно.
Де я для себе справді все зробила,
Бо він навчав й сценарій написав.
У світлі бачу — не дарма любила,
Бог недаремно мене покохав.