Вкрадена сторінка ніжного сюжету
Виллється думками виключно поетів.
Стиглими плодами смак втамує голод,
Осінь покидає, дикий рветься холод.
Не обігріває себе сам самотній,
Не пообіцяє диво постороннім.
Певно кривда в тому — вітром розпорошить,
Теплі краплі стануть снігом перехожим.
Я зігрію руки в думці неосяжній,
І віддати муку хочу тим, хто справжній.
Що потрібно знову, щоб сховати втому?
Що мені зробити, щоб поставить «кому»?
Захололи плечі і побиті душі,
Не втікти від втечі, на воді й на суші.
Все лиш доказ спраги і свободи слова,
І бажання вірить — і кохати знову.