Чую, прекрасно і тихо тече ріка.
З тих почуттів, що минули й що прийдуть.
Як смак материнського молока,
Що не пам’ятаю, та знаю суть.
А те, що бурхливе і непросте,
Що течія вимила з самого дна.
Віддам в Твої руки, де вже святе
Стає, відмиваєш усе з багна.
Кому, як не Тобі, Ти знаєш все,
До кого звернутись на цім шляху.
Не втопить, не вкриє, а донесе
Довіри ріка, що є без страху.
Прекрасний, незмінний і непростий…
Натомість, щоб впасти, лечу у вись.
Гойдаєш, голубиш, бо завжди мій,
І просто говориш: «Від Мене вчись».
Спасибі, Отець мій, що обійняв,
Що, правда, щаслива я і жива.
Що тихо та твердо мені обіцяв:
«Не лишу ніколи» — Твої слова!