Віроломними веснами, Із щербатими веслами Поодинці у натовпі ми пливемо кудись. Тіні плющаться ґратами, І щитами, і латами, І повінчане сонечко підіймається ввись. Що би серце не мріяло, То собі заподіяло. Але в мороці безладу є своя множина. Світ безумствами тішиться, Безтурботливо ніжиться. А безвинне кривавого вже дісталося дна. І в безсиллі тривожному, З недовірою … Читати далі
Красиво прожити єдине життя Доти можливо, доки триває. Вкарбоване Слово в душі від буття Нас спонукає і цього навчає. Красиво мовчати в подрібнену мить, Хай і минає, не випадково. Людина мудріша, коли там змовчить, Де вчасно мовчати душі на збудову. Красиво заслухатись, чути думки – Першопричина ніжних стосунків. Кричить, чи шепоче, чи пише рядки, Чи … Читати далі
Ми прийшли, щоб погратись в життя, Розгадати його лабіринт, Віднайти для душі назавжди укриття Чи дістати загублений гвинт? Як подрібнена сіль – дати користь землі, Від гниття захистити цей світ. І світити повинні великі й малі, «Ліхтарям» дав Господь заповіт. Що ж ми бачимо поспіль: тенета людські, Як безглуздя гріховних оман, І ненависті тяжкість, бродіння … Читати далі
Ти не знаєш початку й кінця, Звідки йшло, звідки плинуло світло. Не сховаєш свойого лиця, Хай би й як не ховався десь підло. Монологи колись всі пройдуть, Та зачиняться зламані двері. Є й такі, що чуже не беруть, І такі, що не бʼють на постелі. Боже мій, де взялося це зло, Що побитого ще й … Читати далі
Відлітають птахи, сиротіють міста. Станом там на сьогодні – холодно. І не скаже ніхто з них, що це неспроста. Тягне птаха туди, де не голодно. Ясна річ, не сезон… І в політ вже пора. Дітлахи підросли – нова молодість. Облетять новий світ, і на нових дворах Спів пташок привнесе нову солодість. Не змінилось нічого на … Читати далі
В нескінченнім потоці буття Я зустріла своє майбуття! Певно, першим мене Ти зустрів У той день, коли світ полюбив. Ще до того, як все прийняла, Зрозуміла, хто я, віднайшла. Обгорнув мене міцно Отець, І стражданню прийшов там кінець. Той, Хто творить все нове, дива, Лише Йому підвладні слова. Лише Йому в покорі думки, Принесу і … Читати далі
Тихому шелесту вітру, що поміж гілок, Я розповім незабарвлені рими думок. Він не повірить? Та це й неважливо мені, Тінями тихо киває нехай по стіні. Там, де маленьке ще досі дівча вироста, Пісня лилася з-за поля сумна й непроста. Що їй, дитині, відомо про біль і війну? Просто чому її погляд «гойдає» стіну? Вітер хай … Читати далі
Дерева не плачуть – осінь, Готові до холодів. І сонце холодне косить Промінням поміж вітрів. І тихо… навколо тиша Торкає моє плече. Я знову писала вірша… Мороз за вікном пече. Завжди я любила тишу, Бодай, що міцніше слів. Вона не буває більша, Вона не торкає снів. В ній гарно я чую Тебе, Ти ніжно прошепотів: … Читати далі
Дякую Тобі за все, що Ти робиш для мене: Що небо синє, сонце світить, а листя зелене, Що всі прості речі насправді є непростими, Що люди грішні мають шанс бути святими. Дякую, що Твоїм змістом наповнені мрії та цілі. Дякую, що пейзажі не сірі та не чорно-білі, І що люди інколи можуть всміхатись очима, І … Читати далі
I в останній момент, момент істини Ми побачим Того, Хто воістину! Ми побачим, як гинули пристані, Ми розвіємо сумнів про дно. Може статись, що в далечінь відстані, Ми гребли не туди, порозхристані. Ми закони шукали неписані, Ми служили не тим, що дано. Може, поки чужі нагодовані, Рідні діти заснуть неціловані. І паркани душі поруйновані, Поки … Читати далі