Оревуар, мадам, оревуар! Обійстя пильно оглядаєте навколо. Смішний сюжет і темний будуар — Це те, що нищить і стискає коло. І ті столи, що ломляться у Вас, Збирали всіх, хто щось з себе вважає. А де сімʼя, де мати у цей час? Вона страждає? Оревуар, мадам, оревуар! За вітром гониться хтось незнайомий. З уроків втік … Читати далі

Залізний птах навчивсь літати. Він має бути тут таким. Щоб тихим небом голубим Міг крізь морози пролітати. Залізне серце не дістати, І не зігріти, й не знести. Його десь треба обійти, Його десь треба обійняти! Залізний дух враз не зламати, Не перекроїти ніяк! Така людина — не простак, З алізні нерви не дістати. Машина в … Читати далі

Вона вдивлялась у щільний туман, Мов би хотіла його розітнути, Між ребер різав не її обман, Так ніби хтось хотів кинджал ввіткнути. Її не огортало більш тепло, І не бадьорили уже морози. Ще трохи в скронях відчаєм пекло, І рідкі наверталися враз сльози. Насправді все переболіло й зажило. І черствий хліб вже смакував доволі. Вона … Читати далі

Наче пташечка на похилений вітці, Легка, тиха і зовсім беззахисна… Час розсудить, хто — вільний, хто — в клітці. Хто не спить і страждає геть допізна. Всі такі переважно розсудливі, І не часто буває щось знов своє. Ті доцільні прийоми й облудливі Бʼють і ріжуть серденько сумне моє. Я відчула самотність свою, мов той океан, … Читати далі

Ну, а що таке людина, Порох, попіл, просто глина? Самість, сутність, почуття, Чи глухе серцебиття? Бездна, глибина, початок. Струмінь, спалах Божих днів. Щільна думка і достаток Особистих почуттів. Ні, людина — це подоба, Його пристрасть і прогрес! Міліонів чистих спроба Розпочати знов процес. Він в людині проживає, Він і світить, і кує. У святих, мов … Читати далі

Що за день такий важкий? Моя є вина у цьому!? Хіба водиться десь звір такий, Як ця втома? Звисока дивилась дивина І вважала мене сильною. І кружляла почуттів тих множина Просто вільною. Наче зграя диких кажанів Закрутила вихор струменів. І понісся біль, і скаженів Однодумкою. «Я не винна» — хочеться кричать, Відійдіть усі! Та вуста … Читати далі

Що таке душа людини? Вона — чисте джерело, Там відображається Єдиний, Що зростив усім гріхам на зло. Повстають на неї пекла зграї, Розпиляють попіл по красі. Душі втомлені підчас зітхають І змивають темінь у сльозі. Як же хочеться знайти розраду В тихому обійсті у Отця! Та диявол розставляв принаду — Навіть тим, хто служить без … Читати далі

Зцілення чи лікування? Відповідь і знов питання… Втратити частинку себе, Замінивши землю й небо. Безкінечно жити вірою, Неодмінно бути щирою. Із життєвими сюрпризами Домовлятися з капризами. Легкість думки у поєднанні Із чуттєвого обʼєднання. Помилково ж не сприймається Те, що в долі зустрічається. Щоб краси життя мереживо Ні від кого не залежало. І момент своєї цінності … Читати далі

Можливо, вперше і востаннє на словах Застиглі сльози будуть мерехтіти. Можливо, вперше і востаннє в небесах Хтось буде дихати, страждати і любити. Можливо, все це буде не для всіх, Можливо, щось інакше знову буде. Хтось чує плач, а хтось збирає сміх. Так проживається чиєсь життя на людях. І незнайомці кажуть про печаль, І рідні люди … Читати далі

Я навчилась кохати життя, Але спершу до безтяму тебе. Від розділення і до злиття, Від розколу землі прямо в небо. Я навчилась любити себе І відчула всі барви любові. Де строкаті рядки про тебе Перейшли у пісні колискові. З океанського дна мов підняв, Я прокинулась і полетіла. Безумовно, і ти покохав, Бо запалював ніжно і … Читати далі