Тетяна Миронець https://validator.w3.org/feed/docs/rss2.html Головна Вірші Так кропітливо поставила свій простий намет Вилита знову в світло уся до краплі Обережно і обачно Сьогодні я тихо плакала Слухаю музику і сирену Вкрадена сторінка ніжного сюжету Я сумую за рідними й близькими Складені руки в молитві Дитячі змагання на примітивний лад І сльозами, і словами, і дощем Все, що відболіло, все пройшло Господи, подаруй мені прийняття Як називається сукупність тих процесів Що за день такий важкий? Я не віддам свої ключі від щастя Коли кровоточили сльози і серце щемило Таким нестерпним може бути сором! Поширила свої рясні думки до неба Як цікаве кіно, так цікаве життя Місце безпеки — де ти? Проростав бамбук крізь тіло Відчуваючи легко складний життя такт В мовчанні я знайшла вагомі речі Сльози самі лилися, як потоки дощів Залізний птах навчивсь літати Вона дивилася стурбовано і тихо Апогей історії на відстані Коли спопеляють віки забудоване Спантеличена і розгублена Неперебільшено знов відчувала Що таке душа людини? Зло — воно живиться в надрах землі Знаєш, як буде, як так продовжити? Господи, мої захисні реакції Ну, а що таке людина Пройдені милі минатимуть Час не змінюється і не змінює? Споконвіку чоловіку треба мрія й диво Так рано не пишуться вірші Все вдалося і стало на свої місця Все перегоріло, все пройшло Я дописую вкотре сторінку Прийняття — це звільнення від влади В нескінченному просторі певні періоди Я не пропала, там де зівʼяла Ми займали кожну хвилину життя Вона така зухвала і гаряча Знаєш, як без Тебе мені погано?