Все, що відболіло, все пройшло —
І болючі рани заживають.
Своє місце серце віднайшло
Там, де посміхаються і дбають.
І струмок, що хибно став дощем,
Буде знову тим, що живить душу.
Мені тепло під отим плащем,
І проміння тихо сльози сушить.
І вірші так пишуться мерщій,
Бо ще серце їм диктує рими.
Воно вперто зіткане з надій —
Буде жити і писати ними.
Добре там, де, кажуть, нас нема,
А насправді добре, де ми двоє.
І моя, і наша вся зима
Буде теплою, не буде крижаною.
Кожен тихо все перетерпів,
Кожен з нас навчився говорити.
Ми принесли Богові снопів,
Ми самі навчилися любити.