Поширила свої рясні думки до неба,
Тихенько плакала, втомилася в тиші.
І думала — собі сьогодні дарувати треба
Самотність в задоволення душі.
Тендітно плавали хмаринки ще до зливи
І обіймали диво щастя навкруги.
Якби такі були вони завжди красиві,
Щоб не торкався час їх дорогий.
Та змінить все життя, і досконало
Влаштує втіху десь поміж забав.
Воно ж, як та пустеля, поглинало
Дощі і зливи, коли грім заграв.
Порозкидало небо й вітер хмари,
І лише думка залишилася в мені.
«Ти небайдужа» — ти одна з отари,
І Пастир тебе втішить у борні.
Він витре сльози, що з дощем змішались,
І проведе крізь штиль і ураган.
Під Його крилами такі, як ти, ховались,
Він омивав і позбавляв від ран.
Він світло, втіху, і красу, і щастя
В тобі малює, все Йому довір.
Красиво жити і любити вдасться,
Душі один Ісус Орієнтир!