Як цікаве кіно, так цікаве життя,
І, доречі, своє особисте.
Кожен з нас, як герой і жюрі, чи й суддя,
І здається, що судимо чисто…
Якби так, то загадками ми б не жили,
Не шукали б свої аргументи.
Не вели б до Нього і в руках не несли
«Хабарі»… у спокути моменти.
Ми знавці! О, цікаво, невже не про нас?
І невже не завжди все при світлі?
Сіли, впали, ішли, чи й кульгали не раз,
Протидію стрічали в повітрі.
Пастки, спека, прогнози від псевдо-знавців,
Обіцянки на краще — від згуби.
Перехожі вручали не ті папірці,
І від вітру потріскались губи.
Не кіношні моменти, не ти за кермом,
І буває крок вліво, крок вправо.
Посадивши дерева над рідним столом,
Попід сонцем ведеш свої справи.
Що там, вигорів? Тільки б не знали оті,
Хто в фанфари тобі ось трубили.
Якщо знаєш ази і закони прості,
То такі потім Господа й вбили.
Він все знає, тому у довірі Христу
Я пройду шлях до вічної цілі!
Обіпертись на руку, пробиту й святу,
Він проходив ці кроки і милі.
Мені світить Він Сам! Тож імла чи пітьма
Обрій милий назавжди не вкриє.
Правий Бог і Отець обіцяв не дарма
Захищати — хай грізний шторм виє.
З Ним всі квести пройти лиш можливо душі,
З Ним спокійно, і тихо, і тепло.
Проминуть і реалії всі й міражі.
Проживем поміж раєм і пеклом.
Тут, допоки Земля не спинила свій хід,
Є важлива частина від всього,
Так любити людей, щоб розплавився лід,
Тоді свій буде мирним і вихід, і вхід,
Доведе шлях до Неба святого.