В мовчанні я знайшла вагомі речі,
Вслухаючись у тишу, я відчула сенс.
Довірливо схилилася Тобі на плечі —
Я знала, що мене Ти понесеш.
Втомилася, не марила і не хотіла
Досягнень й кроків вище, ніж могла.
Я просто серцем вірити любила,
Тому якось згоріла вся дотла.
Крапля по краплі біль переливався
З пустих зітхань й ганебності людей.
Веселий сміх в ті миті обривався,
Й сльоза тихенько підкрадалась до очей.
Я знаю, буде знову так — не зігрівати,
Що можуть дати серцю холод, як зима?
Моє тепло ж не зможе існувати
В довічній боротьбі, де вже вогню нема.
І паралельно плинутимуть душі,
Немов кораблики посеред льоду й скель.
І бачити далеко клаптик суші,
Що вабить сонцем зі своїх осель.
І зараз, коли Ти мене тримаєш,
Я розумію — ось вона, Весна!
В тепло любові серце обертаєш,
Я відчуваю — знову не одна.
Запалиш, знаю, душу переповниш,
І знов повірю, знову оживу.
Прошу одного — обіцяй, що сповниш!
З Твоїм теплом хай до кінця живу!