Споконвіку чоловіку треба мрія й диво,
І бажання без вагання відкривати світ.
Захопити розум й душу пишуть людям чтиво.
І мандрують океаном ті, що колять лід.
Я свою життєву втіху не віддам за місце
За столом, де пахне страва… не сижу давно.
Важіль серця виміряє, чи бажання чисті,
І звітую Тобі знову, бо не всеодно.
Ти єдиний, Кому варто вірити й служити,
Вся турбота і натхнення, все від Тебе тут.
Я щаслива, що з Тобою можу жити й жити,
І закінчити відмінно певний інститут.
Мені добре довіряти Богу всі широти,
І в душі найглибші недра світлі, як сльоза.
Я довірила Ісусу все до крихти й йоти.
І вщухала з Ним і буря, злива та гроза.
Виливаю й що на серці — мрії, справи, голод,
І надходить мир і щастя знову звідусіль.
Мені добре лише з Батьком, десь втікає холод,
З Ним так тихо і так тепло, не рахую миль!