Я дописую вкотре сторінку
Знаменитих історій життя.
І повʼязую нову косинку
На плечах, на основі буття.
Скільки ще вони винесуть речень, —
Сторінки нескінчених забав.
Від зупинки, до зустрічі й втечі,
Від подяки до щирих благань.
Альбатрос, мов літак, не літає
І не сяде на рідний паркан.
Тільки рибу велику ковтає, —
Він для неї найближчий капкан.
Вперті крихти від слів відломились
І стають на постелі під рух.
Від них лежачи, ми потомились,
Допоможе хіба тільки пух.
Так і сам від себе хтось страждає
І не знає, чому на ножах.
Не своє бо життя проживає,
У своєму — лиш туга і страх.
Незнайомі причини і вади,
І такі відболіли рядки.
До відторгнення від принади —
Тільки кома, й короткі гудки.