В нескінченному просторі певні періоди
Стали тими, де дихають легко думки.
Мій загублений рай, ти даруєш всі приводи,
Щоб я йшла і писала рядки.
Всі вони будуть новими, тими, що живляться
З нескінченності та глибини.
На нас зорі із неба, як на диво дивляться,
І сприймають, що ми — це вони.
І для них ми такі ж, як загадкою вічною,
Дивні, та неповторні, як світ.
Бо осяяли небо любов’ю космічною
І попали під Новий Завіт.
Нам відкрилося Небо, і шлях вже за обрієм,
Там не буде нічого, що тут.
Тільки лиця осяяні ритмами добрими,
Тільки цей — один вірний маршрут.