Небо, ти завжди дивуєш і зачаровуєш!
Я милуюся і спостерігаю довірливо.
Грізні хмари твої вимальовуєш,
Та все рівно — прекрасне безмірно.
Сонця таїнства хід не приховуєш,
Хоча інколи хочеться, певно…
Ти витримуєш все і влаштовуєш,
Перед нами малюєш душевно.
На картинах твоїх бачу плакальниць,
Що оглянули землю під стріхою.
Ти планеті доставило капальниць,
Там де засуха, де ледве дихають.
Ти комусь прописало сонечко,
Значить, правда, пора відродитися.
А комусь глянув місяць в віконечко,
Ніч для того, щоб знову зустрітися.
Я так щиро тобі довірятиму,
І завжди замилуюсь вродою.
Небеса мене вічно вкриватимуть,
Небеса — втихомирені згодою.