Холод — зупинились за склом вітри.
І вчорашня кава не гріє.
Стали черствим з якої пори?
Де і як загубили надію?
Виміряли красу, як кеш,
І спинилися в мірах совісті.
Загубили серед мереж
Плани завтрашні — вчора повісті.
Мій порожній і вбитий стрій.
Щойно вчора в ряди рядилися.
Не тікай, моя втіхо, стій!
Ми тобі ж бо були любилися.
Вибирали з ріллі зерно
І хотіли змінитись зрілими.
Ми спиняли політ і дно,
Нас приймало, і знову тліли ми.
Ти, будь ласка, не вір сльозам,
Не втрачай себе там, дівчино!
Ти навчилася вже азам,
Твій будинок душі закінчено.