Роки існування і роки життя,
Що спільного в них, а що різне…
Що скарбом залишу, а що — на сміття,
Де тихе повітря, де грізне.
І та ж складова і один арсенал,
Та різними цілі бувають.
Стояла б скирта, та десь взявся підпал,
Пожежі з тих пір не вщухають.
Затихни, молю, хай мій розум мовчить.
Не хочу це все відчувати.
Відречення й біль, і темрява кричить,
Щоб глибше з душі щось дістати.
От знов заподіяло кривду тепло —
Могло би лише мить огортати.
Та дим, і вогонь, і нещастя несло
Те, що мало би зігрівати.
Я хочу забути всі страхи землі,
Я зовсім ось тут безпідставно.
І знову світити — не тліти в імлі,
Й дивитись на горе державне.
Не можна й клясти на ту кривду лиху,
Та серце колотить з розпуки.
Забуду, залишу і нову віху,
Відкрию без памʼяті муки…
Лиш стерти б її всі сполуки!