Я була бурею, штормом і вихорем,
Я хотіла поглинути, знести і знищити.
Всі мої болі, що ніби від пращурів,
Знов наростали і мене калічили.
І не складають це в рими, ні в стовпчики,
Мозок кричить — він не знає, як діяти.
Все знов прожито малесеньким хлопчиком,
І знов поля буде слізьми засіювать.
Встану й піду, з мене досить, надихалась.
Тато, вернися, коліна позтесані…
Мамо, почуй, я голодна набігалась,
Треба змінити щось, коси розчесані.
І тільки сміх за плечима від недругів,
Тільки печаль від розпуки життєвої.
Кожен шукає своє поміж ребрами
І не знаходить там втіхи й миттєвої.
Хочеться знати, то краплі останні?
Так, то насправді вже вичерпна істина.
Просто бувають хвороби фатальні,
Треба іти, і забути ці іспити.