Неначе метелик, у склянці закритий,
Тріпоче і бʼється…
І свіжий листочок, в проміння завитий,
Ласкаво сміється.
В волоссі ще теплий і погляд, і вітер, —
Стискаю долоні,
І слово збираю з розгублених літер
В напружені скроні.
Я небу зізналась, що хочу літати, —
Воно не просило.
Я мріяла завжди йому заспівати,
Я пісню любила.
Коли ти заплачеш від безладу в серці,
Згадай оцю казку.
Сопілка дзвеніла і міряла берці,
Й не знала поразки.
Її не спиняло, що знову напруга,
Що знову прильоти.
І знала — закінчиться з опалу смуга
Морозу й спекоти.