Я знаю, як же боляче тобі,
І як щемить ще зовсім свіжа рана.
Ти гарно йдеш у вічній боротьбі,
Хоча сорочка знов над серцем рвана.
За милі до багнюки — висота,
За кроки до зірок — шалена темінь.
І тверда лиш надія на Христа,
У битвах загартована, мов кремінь.
О, ніжність, що стріча біля воріт,
Саме тебе я маю відпустити.
Віддати в жертву втіху після битв,
І переможну пісню не трубити.
Все стихло, розпинали до темна,
І одяг навіть знову поділили.
Віддати себе може лиш одна,
Зректися можуть й ті, що полюбили.
І кості часом зможуть віднайтись,
І можуть мертві знову воскресати.
Ти — Той, що дав моїй душі спастись,
І Тебе завжди буду я кохати.