Довершив урок неквапливо екзамен,
Число «пі» назавжди у наших серцях.
Дорога до школи — як ніби в парламент,
І кроки пришвидшені в страшних місцях.
Мрійливі дерева над білим парканом,
І жолудь, каштани — мов ті їжачки.
Ранковим і свіжим болотним туманом
Я дихаю рівно і йду навпрошчки.
І все це далеко, і все це знайоме,
І хочеться полем пробігтись ще раз.
Та все вже забула, усе невагоме,
Хай не ображається Леся й Тарас.
А тут, де папери вже не користують,
І де всі казки стали, як моноліт.
Нам душі ще гріють — а може й лікують —
Знайомі стежини, де геть крихкий лід.