Достатньо Твоїх люблячих очей,
В молитві щоби вилитися знову.
В переплетінні днів і цих ночей
Дослухатись та слідувати зову.
А Ти зовеш мене й не припиняв
Любити, нести, вірно захищати.
Як ворог лютий вкотре душу рвав,
Твій перст продовжував її зціляти.
У персонажах не знайшлося тих,
Хто б так героя зміг би полюбити.
Сюжет не бачив в грішниках святих,
Ти ж зміг лише з води вино зробити.
В Тобі приречена на почуття,
Глибоко і довірливо пірнула.
Цей світ продовжує своє сяке життя,
А я з Тобою Вічність досягнула.