Дерево кохання проросло в серцях,
Повʼязало долі й квітне без кінця.
І щемка нестача сповнена в душі,
Бо любові злива змила міражі.
В ній ми загубились, в ній ми досі є!
Обіймаєш ніжно, серденько моє.
І цвіте, вирує на душі весна,
В озері кохання не дістати дна.
Тепла і прозора в ньому лиш вода,
Хвилі пестять долю, й часу не шкода.
По життю в любові легко так іти,
Коли поруч двоє, коли я і ти.
В прийнятті, в довірі, як рука в руці,
Витираєш сльози на моїй щоці.
Затамую подих і рахую цвіт
Той, що не проходить, не жалкує літ.
Там, де разом двоє, там, де ти і я,
Там моя країна і моя сім’я.
Дерево кохання проросло в серцях,
Пов’язало долі й квітне без кінця!