Дитинства шлях здається довгим.
Так хочеться скоріш рости,
Так хочеться його пройти
В взутті чи просто босоногим.
Що попереду? Так цікаво,
Чекає що, коли зросту?
Та чути істину просту,
Що каже матінка ласкаво:
«Ти не спіши рости, дитино,
Дитинства не повернеш час,
Чим старші ми, летять від нас
Роки, години так невпинно.
А в щасті… миті б ці спинити,
Та потяг часу набрав хід…»
А перед вами життя вхід,
Лише спішіть батьків любити!
Все промине, промчить, розтане,
І наша пам’ять нас веде
В дитинства поле золоте.
Та знов дитинство не настане.
Тому, дитино, не спіши!
Живи, радій у безтурботті,
Ти занотуй усе в блокноті,
Всі мрії там ти запиши.
Хай Бог веде, охороняє,
Хай буде з Ним і вихід й вхід,
Покори хай зростає плід.
Господь лиш щастя посилає!