У пустці, в порожнечі, у пітьмі
Не віднайти того, що все заповнить.
Ілюзія, що в світі ми самі,
Ілюзію про єдність хай доповнить.
Як прикро, що знайшлися у світах
Два дзеркала, і все про все відкрили.
Хтось так хотів літати, наче птах,
Та сам собі підрізав ніжні крила.
І також ще шукав оригінал,
Щоби колекцію душі закрити влучно.
Але, щоразу гублячи запал,
Стикався з тим, що існувати — скучно.
Нікому геть не скажеш про усе,
І не закриєш біль, що фонтанує.
Подяка Богу, Він — усе й про все,
І сльози всі й не сльози порахує.
Усе про все Він знає наперед,
А ми — лиш персонажі на картині.
Отець Небесний дописав сонет,
Ми лише маємо пробачити людині.