Двох берегів одна ріка,
І їй текти додолу вище.
Серед струмків одна така,
І вже навряд чи бути ближче.
Вона пройде отой поріг,
Що геть дорогу обриває.
І шлях її — серед доріг,
Той, що на південь обирає.
Світає, і низький туман
Покровом ніжним покриває
Болото, мов якийсь дурман, —
До неї близько не пускає.
І в глибині усе живе.
Вона і дихає, й радіє.
Ріка кохання віднесе
До ідеалу, як до мрії.
І не спинити плину час,
Як і її вже не спинити.
Вона обрала з поміж нас,
Щоби любов’ю напоїти.