Сьогодні більше не повториться,
Банально… і навіть добре, що отак.
Моя душа Тобі лиш кориться,
І тут землянин не земляк.
Ми, певно, думаєм, що втримаєм,
Що контролюємо хоч щось.
І хай дверима навіть гримаєм,
Та все ж обігрує нас хтось.
Невтішний варіант — надіятись
На чоловіка, на людей.
І безумовно так замріятись,
Не відриваючи очей.
Все піде й порохом покриється,
Все зникне якось увімлі.
А ми на небесах зустрінемось,
Як відірвемось від землі.
Тому найкраще сподіватися,
Щоб відпускати все ще тут.
Любити, вірити й сміятися,
Іти у вірний свій маршрут.