Повернула сповна, віддала незважаючи.
І сліпими акордами вився туман.
В цій стратегії справді є рани вражаючі, —
Тебе бʼють ті, що биті до вирваних ран.
Ореол на удачу ніяк не впливає.
Стиглий плід залюбки залишився б в саду.
А душа себе чистить і знов обрізає,
Щоб плекати надію на вічність святу.
Мій Отець, не пасує мені так молитись,
Щоб летіла сльоза кілометром доріг.
Не хотіла у віці звернутися й вчитись,
Як отой першачок, в перший клас на поріг.
Але Ти бачиш все, видно, вже підготовив,
Щоб іти в глибину, там, де можна стоять.
Він насправді для людства пекельно суровий.
Та мене покриває Твоя благодать.
І на все не зважаючи, далі пірнаю,
Що змогла, понесла і тримаю в руках.
Я ось тільки на Тебе секунди чекаю,
Але, ніби роки, тут проходжу цей страх.
Що мене Ти забудеш, це точно не стане.
Що мене Ти залишиш, це геть вже обман.
Ворог душу лякає і солить знов рани.
Але знаю, що все це — його лиш дурман.
Я простила усі його підлі наруги.
Перекуті орала мої на мечі.
Відгрузила усе від свавілля напруги,
І жевріє вугілля в доменній печі.
Так борня ця — не ради моменту свободи,
А заради усього живого в мені.
Дай мені зберегти всі Твої нагороди
І величити Тебе завжди по всі дні!