Є речі непереборні і надто важкі,
Тоді я лишаю в спокої.
Іду тим шляхом, де й шукала стежки,
І не віднайшла ні одної.
Каретні колейки крізь грязь і багно —
Отак починається школа.
І я так веду все, буцім всеодно,
Що лиш озираюсь довкола.
Все геть незнайоме в знайомих степах!
Я вперше отут вже ходила?
І тут мені стрівся невиданий птах,
І тут дарував мені крила?
Я йому словами не можу сказать,
Щоб він не літав отак низько.
Я тільки тримаюсь за ту Благодать, Щ
о мене тримає, як слизько.
Орбіта моя не приймає чужих,
І хай океани самотні.
Літай і співай, ну, чому ти затих?
Закінчились дні безтурботні?
Мій птах, що в душі розправляє крило,
Себе часто не поміщає.
Від нього чомусь те натхнення пішло,
Й до нього прийшло — аж безкрає.
Вщухає питання, приходять слова,
І думка завжди їх вітає.
Вона — як той світ, геть не зовсім нова,
І пише, бо душу читає.