Ми займали кожну хвилину життя
Справами, планами, цілями.
Воно не питало і йшло в небуття,
А ми домовлялися з цінами.
І певні розгадки знайшли від сердець,
І знов нерухомість цінили.
А перше питання, як дме вітерець?
Ми дітям не пояснили.
Заглиблено дивишся, я не прошу
Сказати усе, що не треба.
Під тихий і ніжний, під дощик зрошу,
Долоні відкрию край неба.
І вслід каруселі закрутить імла,
І знову загубимось в світі.
У кожній хвилині, де б доля вела,
За руки тримаються діти.