В цьому житті все умовне та несуттєве,
Все марнота і позбавлене начисто змісту.
Пуста і порожня насправді хатина життєва.
Нас запросила на лавицю голу і чисту.
Ми сидимо, мов дитя, на ній, звісили ноги.
Комин димить і побілені довбані стіни.
З неї ж собі обирали яскраві дороги,
Та повертали назад до своєї руїни.
Ми прикрашали, усе навкруги малювали,
Змісти повписані прямо в вологі полотна.
Тільки на них ми щасливих із себе вдавали,
Не збереглась до кінця ще картина жодна.
Справді важливо лиш те, що під серцем носила,
Кара Господня, коли хтось із рідних страждає.
Мати — яка до останку мене полюбила,
І за дитину для тебе нікого рідніше немає.
Змилуйся, Боже, нехай не страждають хоч близькі,
Ті що живуть поміж вен, відчуваю — пульсують.
Дай їм спокій і здоров’я, вклоняюся низько.
Хай по життю Твої милості їх обдарують!