Теплим вітром охоплена територія,
Як мереживом покритий стіл.
І звивається траєкторія.
Ніби рветься навпіл.
І серпанок проходить тихо,
Мимоволі він викрав час.
І обходить садибу лихо,
Бог ще любить тут нас.
Вірним струмом і прямо в стріху
Бʼє без грому з небес.
Так проводить кохання віху.
Так і мертвий воскрес.
Як не глянеш, то перегони
І пусті завитки.
Доля втратила міліони
Тих, хто йшов навпрощки.
Пусто… соромно на тщесерце,
Відмовлятись з жалю…
І сушити своє озерце
Із глибоких «люблю».