Вдень світить сонечко і зігріває.
І ніби на світі нічого лихого немає.
А вночі, вночі все обертається лихом,
І стає гучно, навіть якщо було тихо.
З опалу не розібрати, хто і що впало,
Тільки вже спокою як не бувало.
Зболені очі більше не хочуть всміхатись,
І діти, навіть удень, не збираються гратись.
Побійтесь Бога, ті, хто стріляє у скроню,
Хто вкотре Йому пробиває долоню.
Ви ж маєте ще до Нього якось звертатись,
Ще забирались у церкву, до долу вклонятись.
Ще хотіли все виправдати і все відродити,
Але справді ці нелюди не вміють любити.
Справді, у серці в кожного діра, як печера.
Всередині там кукловодить лихого химера.
І тому, вже вкотре, не хочеться спати,
Вже вкотре ночі страшно хотіти й чекати.
В прикритих повіках знову теплиться сонце,
І не хоче покинути вперто розбите віконце.