Моя душа — оголена в віршах.
Покрита лише теплим вітром й сонцем.
А Ти творив її такою — так,
Щоб усміхалася до Тебе у віконце.
А Ти любив її такою знов.
І пестив і росою, й океаном.
Тому, що Твоє ймення — то Любов,
І знак цей на чолі і по карману.
І злива не страшна, коли в Тобі,
Я просто їй довірливо відкрилась.
Моя сльоза тоді на самоті
Із нею просто і навічно злилась.
Сакральний образ був не на словах,
А вирізьблений глибоко на серці.
Тобі Єдиному в своїх піснях
Пообіцяла не закрити його дверці.
Хай все осяє, висушить та досягне,
Щоб не було і згадки про часи негодні.
Господній Рай назавжди поверне,
Де створена в минулому… й сьогодні.