Знаєш, як без Тебе мені погано?
Як загубленій пташці в чужому краю.
Де ніяк не настане світанок,
І де крила забули про силу свою.
Мов підрізані, ледве насилу волочать,
Підмітаючи пил і збираючи бруд.
І в холоднім поту прилипає до тіла сорочка,
Ніби ось він — останній і праведний суд.
Ти все знаєш і бачиш, та спостерігаєш:
Наша втіха у сотні разів вироста.
Коли знову мене, як Отець, пригортаєш,
Я тоді забуваю рахунок до ста.
Моя віра, ось що надважливо,
Ти ніколи іще не лишав і від мене не йшов.
Я в тумані губилась курсивом,
Десь ішла напролом, навмання плила знов.
Мій Небесний Вожак, будь тут поруч!
Щоб я завжди була під покровом Твоїм.
Щастя вірити Тому, Хто гідно й власноруч
Шлях проклав в небеса рідним дітям Своїм.