Забери мою біль, забери. І в придачу ще спогад зітри. Хай не кличе до тої пори, Де спішила у гру дітвори. Де не знала, що буде отак, Що в долоні затисну пʼятак. Буду рада отому дощу, Що загнав в дім поїсти борщу. Що кричатиму й голос зірву, Мовчки гратиму пʼєсу нову. Пантоміма з кіна наяву … Читати далі
Вдень світить сонечко і зігріває. І ніби на світі нічого лихого немає. А вночі, вночі все обертається лихом, І стає гучно, навіть якщо було тихо. З опалу не розібрати, хто і що впало, Тільки вже спокою як не бувало. Зболені очі більше не хочуть всміхатись, І діти, навіть удень, не збираються гратись. Побійтесь Бога, ті, … Читати далі
Я більше не хочу пекучого болю, В тих місцях, де боліло — хай квітне весна. Не тримати і дати нарешті волю Тим бажанням, що випливли з самого дна. Та дитина, що тихо й здалеку чекала Розуміння й поваги, цікавості й втіх, Непомітно у лісі чуттів заблукала І прийшла у домівки, де капає з стріх. Де … Читати далі
І не пройде цей вік, як все забудеться, І знову будуть винаходити велосипед… І старе новими людьми засудиться, І гратиме невпопад десь кларнет. Бо кожен має те пережувати, Що взяв до смаку, палко полюбив. І ясним променем з небес кохати, Від сонця ж завжди ллється позитив. І учень переплюне бакалавра, Багато «як» повстане із глибин… … Читати далі
Все Тобі підкорено в мені, І якби і новий світ відкрила, То летіла б знову в вишині, І до Тебе б несли мої крила. Що за щастя — з безлічі планет Народитись там, де ми знайомі! О, мій Боже, ти ще той поет! Твої рими і мені відомі! Я схиляюсь і не досхочу, Напуваюсь із … Читати далі
Моя душа — оголена в віршах. Покрита лише теплим вітром й сонцем. А Ти творив її такою — так, Щоб усміхалася до Тебе у віконце. А Ти любив її такою знов. І пестив і росою, й океаном. Тому, що Твоє ймення — то Любов, І знак цей на чолі і по карману. І злива не … Читати далі
Триматись на плаву, Доречним буде спокій. І зрізану траву Вкладуть в снопи високі. Хоч хто ти, й як хворій, Та лиш тобі самому. Цікавий водопій, Коли бредеш додому. І спрагу втамував, І знову зарікався. Що сам собі обрав, Що там не спотикався. Кораблик — то сміття, Як складений з паперу. Як не несеш життя, На … Читати далі
Я нічого чужого собі не взяла, І своє не віддам добровільно. На вазі в мене серце і добрі діла, І хода то швидка, то повільна… Розум чистий і вірний Тобі наперед, Вперті кроки, завчасні маневри. Я втікала під зливою, бив кулемет, З гіркоти, самоти звів шедеври. Талісман — не моє, оберіг — не для нас, … Читати далі
Знаєш, як без Тебе мені погано? Як загубленій пташці в чужому краю. Де ніяк не настане світанок, І де крила забули про силу свою. Мов підрізані, ледве насилу волочать, Підмітаючи пил і збираючи бруд. І в холоднім поту прилипає до тіла сорочка, Ніби ось він — останній і праведний суд. Ти все знаєш і бачиш, … Читати далі
Ми робимо кроки назустріч людям, Буває крокуємо на віддалення. Не знаємо, як і кого десь судять, І як пролягає сердець запалення. Навмисно не створиться щось мізерне, І щоту немає в краплин дощу. Та поспіль нагадує знов химерне, Як марево: знаю, люблю, прощу! Ми йдемо шляхом, де життєві кручі Повстали і ваблять нас. Зростання повільне в … Читати далі