Сьогодні я тихо плакала,
В відлунні душі счезала.
Ні, зовсім тим не налякана,
Я просто не все сказала.
Сьогодні прийдешні іспити
Не стали гучним фіналом.
Не зʼїсти всього й не випити,
Що винесено з підвалу.
Не хочу іти і бачити,
Як тоне моє знаряддя.
Своєї межі позначити
Барʼєри, на це приладдя.
Поміхи давали вирости,
Та душу всю спопеляли.
Боліло — шукала прихистку,
Збираючи ідеали.
І Він лиш Один всміхається,
Бо знає, що споконвічно
Лиш з Ним ми в красі купаємся
І жити будемо вічно!