Моя сповідь сповнена спогадів,
Виром винесло все в небуття.
Колисала неспішно маленьке дитя
І плекала у мріях життя.
Я на світі тут вперше, тому незнайома,
З тим що стріну, стрічала щораз.
Дивувалась усьому, що приніс мені час.
І тримала вогонь у душі, щоб не згас.
Я впізнала Тебе у собі, ми зустрілись,
Ти зростив мене, ніби в раю,
Але в ньому побачила бідність свою,
І всю біль, всю журбу оголила мою.
Як пізнати, прийняти і всього зректися,
Як загоїти душу роздерту поспіль?
Міліони людей на землі прижилися,
Міліарди очей десь знайшли свою ціль…
Мене Ти оживи і даруй таку ласку,
Щоб лишити по собі теплий сонячний слід.
Щоб мене не згубив світу бідного лід.
Щоби вірно зустріти Твій, Ісусе, прихід!