Що за день такий важкий?
Моя є вина у цьому!?
Хіба водиться десь звір такий,
Як ця втома?
Звисока дивилась дивина
І вважала мене сильною.
І кружляла почуттів тих множина
Просто вільною.
Наче зграя диких кажанів
Закрутила вихор струменів.
І понісся біль, і скаженів
Однодумкою.
«Я не винна» — хочеться кричать,
Відійдіть усі!
Та вуста мої і тут мовчать,
Покорюсь красі.
Господи, помилуй і спаси!
Де оселиця?
Ти даєш, давав і знов даси,
Мов хурделицю.
Нових дум і новий передзвін,
Нові пристрасті.
Знову перейти поля із мін,
Особистості.
Як підчас довіритись Тобі?
Заспокоїтись.
І зшивати одяг на собі,
Перекроїти.
Зʼїжиться і зменшиться туга,
І Тобі до ніг
Принесу слова, в них вся вага —
«Лише Ти це зміг!»