Сподіваюсь, в Небі не буває кризи,
Не бува поразки й білих прапорців.
Не сповзає промінь сонця геть до низу,
І не мочать сльози чисті папірців.
Не сумує радість в горі і не плаче,
Що смертельно туга душу огорта.
Весело ягнятко біля лева скаче,
І голодний їсти може досита.
І метаморфози не передбачають,
Що той лебідь стане «гидким каченям».
Метушня й турбота знатного не знає,
Навіть бідолаха — гідний, наче пан.
Всі одної мови — янгельської, певно,
Зрозуміло знову, що усі — одно.
Не бояться страху, не воюють «чемно»,
Не спускають душі у пекельне дно.
Заздрості не мають жителі небесні,
Каїнського духу вже не чути там.
Не сумують душі, бо тіла чудесні
Не підвладні болю, ранам і гріхам.
Поки на землі ще, можна дихать Небом,
Мріяти й любити, і перемогти.
Через жертву Сина в нас одна потреба —
Вірити і жити, й в небеса дійти.