Відчуваючи легко складний життя такт,
Я сприймаю його вже без зброї.
Мій малюнок Тобі просто в ніжних словах,
Там щасливі всі сцени й герої.
Непомітно пройшло вересневе тепло,
Щось від осені ще залишилось.
Скоро знову весна, мов зими й не було,
Навіть літо, почавшись, скінчилось…
І чому моя мрія здійснилась отак,
Ніби тільки початок дороги?
Я збирала скарби, цінувала й «пʼятак»,
Не шукала ніколи підмоги…
Розбудила весна всі мої пелюстки
І відкрила для світу вразливість.
І, довірившись долі, пройшла крізь пастки,
Зберігала мене Твоя милість.
Ти — мій ментор і шлях, і маяк, і спокій,
І для Тебе рядки всі сердечні.
Тихий шепіт я чую крізь свист й буревій,
І сумніви тоді недоречні.
Почуття глибини — де жива і Твоя,
Де прекрасним стає все навколо.
Ти прийшов задля мене, для Тебе — своя!
Всі шляхи — це Твоя дивна школа!