Коли кровоточили сльози і серце щемило,
Коли крізь білий сніг у темінь шлях.
Я не хотіла цього, але більше все ж любила,
Коли тікав з очей таємний страх.
Коли квітчаста осінь розквітала,
Не обійшлося без ідеї боротьби.
За свої дії й мрії я відповідала,
Коли ставала жертвою пітьми.
Такими тихими були мої молитви,
Не часто чула, що зі мною поруч Ти.
Та знала, не програю тої битви,
Не стану звіром, від якого хоч тремти.
Не стану тою, що не любить, не кохає,
Не буду та, що розгубила почуття.
Я буду завжди тою, що збирає
Красу життя.
Спіймати звіра в пастку і відпустити,
Своєю чергою, ділитися своїм.
Спішити жити і життя своє любити,
Життя земне людини — наче дим.
Забути болі, відчувати серця шепіт,
Покинути незмінну жалюгідь.
Я пронесу крізь зими й бурі клекіт,
Небесний вогник, щоб саму себе зігріть.