Вогник, непорушний і недосяжний,
Лише тепло від тих відчуттів,
Що у серці моїм непродажнім
Ти щось знову чомусь запалив.
Я від щастя насилу ледь дихаю,
Я так рада, що знаю Тебе!
Я сховаюсь під вогкою стріхою,
Я не дам загасити себе.
Переглянула і побачила,
Що за кроки до зливи пекло,
Що горіли ліси необачливо,
Що вітрами вогонь рознесло…
Треба все позбирати і вигрібти,
Все, що ось наламала зима.
І зустрічним вогнем вогонь стримати,
Бо в стихії немає керма.
Тихо знову, і знову в душі й в імлі
Попіл вкрив геть сухий чорнозем.
І, додавши родючість ґрунтам землі,
Знову колосу тут повезе.
Я завдячу Тобі, що вогонь святий
Все випалює, зайве усе.
Що наповнює серце, й душі моїй
Мир і радість й любов принесе.