Таким нестерпним може бути сором!
Адам сховався, знаючи Творця.
Не міг зустрітися обличчям до Лиця,
Хотів би розчинитися в повітрі перед зором.
Відколи люди роблять вигляд, що невинні?
Відколи думають, що заховає сніг,
Що все забудеться, що зникне бруд і гріх,
Коли ж весняні квіти розцвісти повинні?
Та найпідліше чинить той, хто робить
Всіх винуватими, проти кого грішилось.
І не важливо, що колись любилось,
Невинних винними в своїй провині зробить.
Я знаю, що таким гидким букетом
Не обдаровує краса душевна й врода.
Та вже, на жаль, набрала кроків мода
Сухим з води прийти перед фуршетом.
Обпечений на молоці на воду дмухав,
Та не вгадав, гарячий був і келих.
Та час, як мельниця, все в жорнах перемеле.
І скільки слів без віри Вірний переслухав?
І скільки сліз про захист, про свободу
Лунає в небо з тих часів Едему.
На цій землі Бог вирішив дилему.
Дасть добрим щедру, райську нагороду!
Тому триматись правди завжди хочу,
Нехай горять мости поміж світами.
Хай мене проведе над болотами
Надійний перст Отця, як свою дочку!