Вилита знову в світло уся до краплі.
Тиха, бо соромно в цьому зізнатись тиші…
І ця догоріла… ось воску останні краплі
Слід залишають назавжди в моїй душі.
Краще б не знала, що в мирному світі війни,
Краще б не вивчила всі потаємні ходи.
Вічно б тримали мене батьківські обійми,
І не кортіло б світ знову перепливти.
Що мені дати можуть землі простори?
Я оглядаю безкраї поля й ліси…
Я перейшла всі спекотні долини й гори
І обіймала повітря, що без роси.
Ні, не стоятиму там із тьмяним світанком
І не чекатиму, поки впаде роса.
Я не люблю спів пташок вересневим ранком,
Я не люблю, як лоскоче мене сльоза.
Вічна кумедність в розпуці — що все знайоме,
Нових немає граней, хоч обдивись…
Певно, цікавість дивна і всім відома,
Певно, Творець шукав й не знайшов колись.
Мусив творити Сам по Своїй подобі,
І навмання не дав розбрестись в думках.
Вічні і ми шукачі десь подібних собі.
Вічно крокуєм знову ж по тих слідах.