Мереживо ніжне по собі лишала
Коротенька нитка життя…
В нім звуки мелодії ті, що зіграла,
І сміх твій… до незабуття.
Ти щастя принесла для рідної мами,
«Я завжди чекала тебе!»
І хоч ненадовго, зцілила всі рани,
О як же любили тебе!
Спасибі за цвіт твій, що землю прикрасив,
Прекрасна Софійка моя!
Недовго раділи, пішла ти до Спаса,
Тебе там чекала сім’я!
Назавжди в обіймах у мами і тата,
У теплих обіймах Христа!
По тобі сумують три друга і брата!
Без вас доля їм непроста!
Та всіх зігріває надія, що в серці,
На зустріч в Небеснім Краю.
Там знову побачимо очі-озерця
Й усмішку, Софійко, твою.