Дім молитви спасенних народів світу
Богом завжди відчинений, Батьківський дім.
А ми ті, що омились в крові Заповіту.
Мир та спокій і радість знайшли в нім однім.
Ну а поза дверима що б нас чекало?
Там моторошно… зле, там марнота.
Там, спотикаючись, у темряві блукали б.
Без благості Його лиш гіркота…
Без милості Його б не існували
Або, існуючи, жили б життя пусте.
Століттями тілесні храми будувались,
А Він в момент всім дарував живе, святе…
Він Дім Собі створив не рукотворний, –
Яка це честь, і слава, й майбуття,
Реальність – а не мрія ілюзорна,
Обіцянка, що відтворилася в життя.
Єдиний організм – Церква – це тіло,
Христове тіло, в ній Він голова,
Де кожен з нас спроваджений на діло –
Нести у грішний світ Його живі слова.
Церква – це Храм, це Господа будівля.
Це місто на горі, їй видно все:
У світі безлад, вже горить його покрівля,
І Божа збруя лиш цей світ спасе.
Вона ж є грізною, як військо, і знамена
Її – Любов, довіра, доброта.
Христова істина їй підперезує рамена,
І одяг Церкви – це Господня правота.
В руці щит віри, в іншій – меч духовний,
Шолом спасіння, ноги у взутті
Благовістити послані у світ гріховний.
Любити створені ми всіх і в усі дні.
Молитися для неї – це як дихати,
Розмова з Нареченим – щастя є!
Допоки на землі одною втіхою
Стає…
Стаємо, станемо, будем стояти
У вірності Йому і правоті.
З надією обітниці чекати,
З любов’ю діяти у повсякденному житті.
Бо ми сім’я, найвища цінність долі –
Належати до Церкви, й на землі
З Ним проживати дні, і в Божій волі
Піднятися над безвістю в імлі.
Захищені, і вкриті, і омиті,
До Нього линемо і Ним одним живем.
Ми Церква Божа й, славою Христа одіті,
До Його Неба славного ввійдем!