Я не знаю, з чого почати,
Нитки думок просто заплуталися…
Часом мені хотілось кричати,
А часом – просто забутися.
Мене не вчили, що водночас маю
Радіти сонцю і боятись холоду,
Спостерігати пекло і бажати раю,
Очікувати кінця світу і ситою – голоду.
Бачити, як тонуть тисячі будинків,
Будуючи власне свою добру мрію.
Так шкода – в душі десь замерзла «дитинка»…
Чому ж у дітей забирають надію?
Чого так бракує для тих, хто в це грає,
В цей біль і війну на пунктирній мапі?
Їм люди – мішені… І Бог лише знає,
Де завершиться гра, на якому етапі.
А вони заплатять і вже заплатили,
Бо ходять, як кодло, у серці з пустотами.
Відняти дитинство і мрію хотіли?
Зіграли мелодію гидкими нотами.
Я знаю, що зможу, що віра спасає,
Що правда і чесність завжди переможе.
Та дай, Боже, сили, бо біль не стихає,
Лікуй і вертай, хай все згине вороже.
Без сліз на очах ми ще будем сміятись,
Веселка засвітить у повній палітрі.
Дитина не буде салютів боятись,
Мир, спокій і радість наповнять повітря!